Словарь української мови (1924)/покочувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
покочувати
Берлін: Українське слово, 1924

Поко́чувати, чую, єш, сов. в. покоти́ти, кочу́, тиш, гл. Обмыть доенку, изъ которой вылито молоко. У мене нема тії й моди, щоб дійницю покочувати та гладишки тим доливати. А багато так роблять, що як неповна гладишка, так дійницю покотить і дольлє. Черниг. у.