Словарь української мови (1924)/поковтувати

by Борис Грінченко

◀ поковтач

Словарь української мови Борис Грінченко П поковтувати

покоївка ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Поко́втувати, тую, єш, гл. сов. в. поко́втати, таю, єш. Постукивать, ударять, постучать. Їде турок з весіленьком, приїжжає в подвіренько, поковтує в гранаточку: вийди, вийди, Романоньку. АД. I. 300. Поковтала пальцем у браму. Драг. 325.