Словарь української мови (1924)/позвіювати
| ◀ позвірчувати | Словарь української мови П позвіювати |
позводити ▶ |
|
Позві́ювати, ві́юю, єш, гл. Свѣять, сдуть (во множествѣ). Із шпилів сніг позвіювало так, що гола земля. Славяносерб. у.
| ◀ позвірчувати | Словарь української мови Борис Грінченко П позвіювати |
позводити ▶ |
|
Словарь української мови — П
позвіювати
Борис Грінченко
1924
Позві́ювати, ві́юю, єш, гл. Свѣять, сдуть (во множествѣ). Із шпилів сніг позвіювало так, що гола земля. Славяносерб. у.