Словарь української мови (1924)/поділ
| ◀ подій | Словарь української мови П поділ |
поділити ▶ |
|
Поді́л, до́лу, м. 1) Низменное мѣсто, низменность. Вас. 206. Ой ходила, подруженьки, з гір на поділ. Мет. 130. Заграли коники на подолі. КС. 1883. II. 388. 2) Подолъ женской рубахи. Чуб. VII. 427. Не цвіла калинонька ік Петру, да зацвіла калинонька ік Різдву — а в мого свекорка у коморі, а в мене молодої у подолі. Нп. Чаще во мн. ч. подо́ли. В подолах мережки. Грин. III. 136. Тим же вона мабуть горда, що в подолях лиштва. Чуб. V. 170. Ум. Поді́лок, поді́лочок. О. 1861. XI. 10. А на тії Бондарівні в поділках мережка. Грин. III. 614. Ой чи є де дівка пишна, що в поділках лиштва. Чуб. V. 165.
По́діл, лу, м. 1) Раздѣлъ; дѣлежъ. Нехай би їм без поділу усе, що ми з тобою придбали на віку. О. 1861. VIII. 18. Поділ у них іде, дак ще сварки за землю. 2) Разверстка, размежеваніе. 3) Въ ариѳм.: дѣленіе. К. Гр. 100. Кон. Ар. 2.