Словарь української мови (1924)/подоба
| ◀ подністрянщина | Словарь української мови П подоба |
подобання ▶ |
|
Подо́ба, би, ж. 1) Образъ, видъ, наружность. Виходь, наша пані молода, аби-сьме виділи, што в тя за подоба: ци-сь така, як била, ци-сь ся перемінила. Гол. IV. 441. Що в салдата за подоба, за плечима вся худоба. Чуб. V. 970. Дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас. Стор. МПр. 27. 2) Сходство, подобіе. 3) Употребляется какъ нарѣчіе или безл. глаголъ преимущественно съ отрицаніемъ въ значеніи: прилично, слѣдуетъ; нравится. Г. Барв. 420. Чи подо́ба так робити? Чи подоба ж се, бабуню? МВ. (О. 1862. III. 37). Не подоба зірці так рано зіходити, не подоба дівці до козака виходити. Чуб. V. 311. Не подоба, діду, тобі таке робити. Зміев. у. Не подоба твоя, не подобнії річи викладати коня, до коханя бічи. Гол. III. 317. 4) До подо́би. Нравится. Ой, дівчино, то-сь ми до подоби. Гол. 5) У подо́бі ста́ти. Понравиться. У подобі став їй новий піп. Г. Барв. 149. Ум. Подо́бонька. Як милого не любити, коли подобонька: сам білявий, вус чорнявий, як у соколонька. Гол.