Словарь української мови (1924)/поголоска
◀ поголосити | Словарь української мови П поголоска |
поголосний ▶ |
|
Поголо́ска, ки, ж. Слухъ, молва. К. ЧР. 397. Скрізь пішла поголоска, що Кармалюк ходить. КС. 1883. II. 467. Десь дзвін лили і пустили таку поголоску. Ном. № 7807. Хиба не чув ти поголоски про чорну раду? К. ЧР. 107.