Словарь української мови (1924)/повіка
| ◀ повік | Словарь української мови П повіка |
повікувати ▶ |
|
Пові́ка, ки, ж. Вѣко. Трудно сльозам ради дати, коли сами ллються. Нехай ллються річеньками, най (не) сохнуть повіки, — колись мила рученьками утре їх навіки. Грин. III. 183.