Словарь української мови (1924)/поводитися

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
поводитися
Берлін: Українське слово, 1924

Пово́дитися, джуся, дишся, гл. 1) Держать себя, обращаться. Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась. МВ. I. 25. Так із тобою поводяться, як із своїм братом. МВ. (О. 1862. III. 56). 2) Быть въ обычаѣ. Бач, як у вас поводиться. Як за Хмельницького поводилось. Шапки з квіткою, як поводиться, не спорядили. О. 1861. III. 17. Ой у нас на Дону не поводиться сьому: син матері не бере, за брата сестра не йде. Чуб. V. 926. 3) Удаваться, имѣть успѣхъ. Підсіла до того чоловіка і просила, щоб росказав, де він його бачив і як йому поводиться. Кв. Як йому буде поводитись, яке коли нещастя випаде. Драг. 75.