Словарь української мови (1924)/пень
| ◀ пенний | Словарь української мови П пень |
пеньковий ▶ |
|
Пень, пня, м. Пень. Голий, як пень. Ном. Ой пішов Опанас по горілку для нас, зачепився за пень та й стояв увесь день. Нп. Пнем ста́ти, на пню ста́ти. Упорствовать, заупрямиться. Внучечка як на пню стала: лікаря та й лікаря. МВ. (О. 1862. III. 45). У-пе́нь. До чиста, совершенно. Рубати у-пень увесь народ. ЗОЮР. I. 120. Ляхів, мостивих панів, у-пень рубайте. Макс. Та бодай же ти, корчмо… та й у-пень згоріла. Грин. III. 286. На пні хлі́б. Хлѣбъ на корню. Поси́віти на пні. Состарѣться въ дѣвушкахъ. А що мені з того, що ви всі три посивієте на пні. Левиц. I. 306. 2) При укладкѣ сноповъ въ кладню (см.): каждый изъ четырехъ сноповъ, которые ставятъ въ центрѣ возлѣ остреви. Шух. I. 166. Ум. Пеньо́к, пеньо́чок. Стоїть у лісі на пеньку якийсь чоловік, а кругом того пенька вовк так скаче, так скаче, — хоче його з'їсти. Рудч. Ск. I. 72. Ма́ти собі́ на пеньку́. Имѣть въ виду. Ольгоп. у.