Словарь української мови (1924)/панотець
| ◀ панота | Словарь української мови П панотець |
панотецький ▶ |
|
Паноте́ць, тця́, м. 1) Отецъ. Подивітеся, паниченьки, які в мене черевиченьки; отсе мені панотець покупив, щоб хороший молодець полюбив. Нп. 2) Священникъ. Панотець глянув на її щире покаяння, звелів Мотрі одвести її у манастир. Стор. 3) Хозяинъ, господинъ, сударь, титулъ старыхъ уважаемыхъ людей. Ум. Пано́тченько. Маркев. 102.