Словарь української мови
Борис Грінченко
О
очкур
Берлін: Українське слово, 1924

Очку́р, ра́, м. 1) Шнурокъ, вдѣваемый въ штаны для ихъ поддержанія, гашникъ. Чуб. VII. 46. КС. 1893. V. 279. Штани на йому без очкура й матні. Стор. М. Пр. 169. З переляку очкур луснув. Ном. Били мене скілько влізло — очкур перервали. Чуб. 2) У мѣщанъ: презрительное названіе крестьянина. Міщанин узиває селянина — очкур, чубрій, а селянин міщанина — салогуб. О. 1862. VIII. 32.