Словарь української мови
Борис Грінченко
О
остивати
Берлін: Українське слово, 1924

Остива́ти, ва́ю, єш, сов. в. ости́ти, сти́ну, неш, гл. Надоѣдать, надоѣсть. А вже ж мені, моя мати, парубки остили. Нп. Засівали трупом поле, поки не остило. Шевч. 4. Та й остило мені з собою панькатись!