Словарь української мови (1924)/опука

by Борис Грінченко

◀ опук

Словарь української мови Борис Грінченко О опука

опукий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Опу́ка, ки, ж. 1) Мячъ. КС. VI. 457. Ки́нутись, упа́сти опу́кою. Стремительно броситься, упасть. Г. Барв. 296. Онилка кинулась до мене опукою. Г. Барв. 211. Опукою з гори — аж вітром зашуміло — орел ушкварив на ягня. Греб. 381. Впала опукою. Мир. ХРВ. 18. 2) Выпуклая, выдающаяся часть, напр. у. бочки. Мнж. 188. 3) Взносъ въ цехъ съ сына цехового, вступившаго въ бракъ. Остер. у.