Словарь української мови (1924)/один
| ◀ одзьобувати | Словарь української мови О один |
одина ▶ |
|
Оди́н, одна́, одно́, числ. Одинъ, одна, одно. З одним, Богом на сто ворог. Ном. № 12. Оди́н о́дного, одно 'дно́го, оди́н у о́дного, один на о́дного и пр. Одинъ другого, другъ друга, другъ у друга, другъ на друга и пр. Вони один одного покохали. Стор. МПр. 57. Питали один в одного. Єв. Мр. I. 27. Пастухи казали один до 'одного. Єв. Л. II. 15. Оди́н по о́дному. Одинъ за другимъ. ЗОЮР. I. 6. Один по одному лист у гаї осипається. Дещо. Один по одному спішать. Щог. В. 134. Одни́м оди́н. Совершенно одинъ; единственный. Вона була хорошого роду і одним одна дочка у батька дуже багатого. Кв. Одно́, в одно́. Не переставая. Ледві додому вернувсь та 'дно стогне. Грин. I. 285. Я її пужалном лущу в одно. Щог. В. 71. Все одно́. Все равно. А що ж, каже царенко, нам все одно пропадать. Рудч. Ск. Не одно́-десять. Не одинъ десятокъ. Не одно-десять навчив парубків пісень московських співати. Кв. Одного́ разу́. Однажды. Одного ра́нку, ве́чора. Однажды утромъ, вечеромъ. Одного ранку… сказано мені, що на черзі Андрійко у некрути. МВ. II. 4. Ум. Одне́нький. Вона у мене одненька. Лохв. у.