Словарь української мови (1924)/огида
| ◀ огер | Словарь української мови О огида |
огидити ▶ |
|
Оги́да, ди, ж. 1) Мерзость, гадость. Лукаш. 148. Вийди, паноньку, до нас, викуп сі вінець у нас… Бо як не вийдеш до нас, не викупиш вінця у нас, до корчми понесемо, горівки нап'ємо, занесемо до жида, — буде, пане, огида. Лукаш. 148. Що у людей високе, те огида перед Богом. Єв. Л. XVI. 15. 2) Отвращеніе, омерзеніе. Аж огида дивитися, — таке погане. 3) Противный человѣкъ. Лучче б мені, моя мати, гірку редьку їсти, як ледачу жуінку мати, що гидко й присісти. Пошов би я поміж люде, чи Богу молиться, — як здумаю про огиду, забуду й хреститься. Грин. III. 569.