Словарь української мови
Борис Грінченко
О
обпірати
Берлін: Українське слово, 1924

I. Обпіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. обпе́рти и обіпе́рти, обіпру́, реш, гл. Опирать, опереть. Обпер драбину на стіну.

II. Обпіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. обіпра́ти, обперу́, ре́ш, гл. — кого́. Стирать, постирать бѣлье чье. Діти мої, дітенята, люта зіма буде, а хто мене, стару матір, обпірати буде? Нп. Та їх (діти) треба обшить, треба облатать, треба й обіпрать. Мал. 222.