Словарь української мови
Борис Грінченко
О
обелець
Берлін: Українське слово, 1924

Обе́лець, льця, м. 1) Тонкій берестовый стволъ, цѣликомъ употребляемый на ободъ колеса. Сумск. у. 2) Верхній тонкій конецъ древеснаго ствола. Поїхав по обельці. Хата з обельців. Лебед. у.