Словарь української мови (1924)/кіз
◀ кіготь | Словарь української мови К кіз |
кізівер ▶ |
|
Кіз, кі́зу, м. Калъ животныхъ. Сердитий та недужий-кізові рівня. Ном. № 3349. Посади́ти в кіз (в тепле нутро убитої скотини — дитину од сухот). Ном. № 8402. Стілько кізу лежить, що у віз не забереш. См. Кізяк.