Словарь української мови (1924)/ківш
| ◀ ківната | Словарь української мови К ківш |
кіготь ▶ |
|
Ківш, ковша́, м. 1) Совокъ для насыпки зернового хлѣба, муки и пр. 2) Плата мельнику мукою за помолъ. Ковша брати. 3) Ковшъ, сосудъ съ рукоятью для черпанья и питья жидкостей. Чи чарка то, чи ківш буде, — не глядить переміни: гладко п'ють, як з лука б'ють, до ночної тіни. ЗОЮР. I, 317. Ви́пити ківш ли́ха. Претерпѣть много горя. Не один ківш лиха підсунула йому злая доля, — випив їх бідолашний. Стор. I. 231. Бийте його добре киями, щоб знав почому ківш лиха. Ном. № 4954. Ум. Кі́вшик. Сивушки зараз ковтонули по ківшику і не здрігнули. Котл.