Словарь української мови (1924)/кохати

by Борис Грінченко

◀ кохастий

Словарь української мови Борис Грінченко К кохати

кохатися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Коха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Любить (кого-либо). Ой ти, дівчино, мислоньками блудиш, сама ти не знаєш, кого вірно любиш. Ой знаю, знаю, кого я кохаю, тілько я не знаю, із ким жити маю. Нп. Хто вірно кохає, той часто вітає. Ном. № 8757. Батько й мати твої живуть при тобі і дякують… що ти їх при старости й кохаєш і поважаєш. Кв. 2) Взлелѣивать, возрощать, воспитывать (о дѣтяхъ, животныхъ, растеніяхъ). Котору дитину кохала, любила, — крій себе не маю. Макс. Ой косо, косо, кохана, сім літ я тебе кохала! Мет. 205. См. Викохати.