Словарь української мови
Борис Грінченко
К
кортіти
Берлін: Українське слово, 1924

Корті́ти, корти́ть (кого́ и кому́), гл. безл. Не терпѣться, тянуть къ чему, хотѣть и желать чего нибудь. Кортить литвинка скоринка. Ном. № 5013. Хто язик держить за зубами, то того нічого не кортить. Ном. № 1106. Як ріжуть птицю, то аж дріжу, так мене кортіло напиться тієї крови. Стор. МПр. 30. Кортить таки тобі домівка.