Словарь української мови
Борис Грінченко
К
копати
Берлін: Українське слово, 1924

Копа́ти, па́ю, єш, одн. в. копну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Копать, рыть. Тоді козаки шаблями суходіл копали. Макс. І свяченим (ножем) копа яму. Шевч. Копа́ти я́му під ким. Подкапываться подъ кого, злоумышлять. Копають вороги яму підо мною. Мет. 2) Выкапывать. А там знов копають буряки та возять до сахарні. Левиц. I. Ой став козак царь-зілля копати. Мет. 3) Раскапывать, разрыхлять. Копай грядку! 4) Копа́ти нога́ми. Бить ногами; унижать, отталкивать. Змилуй єси, Христе-Боже, над нами панами, а щоб нас не копали москалі ногами. Нп. Як хороший, — не жаль грошей, а як поганий, — копну ногами. Ном. № 8474.