Словарь української мови (1924)/колючий
◀ колюча | Словарь української мови К колючий |
колючка ▶ |
|
Колю́чий, а, е. 1) Колючій. І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387. 2) Легко раскалывающійся. Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у. 3) Рѣзкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.