Словарь української мови (1924)/коло
| ◀ колія | Словарь української мови К коло |
колобатина ▶ |
|
I. Ко́ло, ла, с. 1) Кругъ. Ой колом, колом до гори місяць (сонце) іде. Рк. Макс. 2) Колесо. Ой зійди, зійди, ясний місяцю, як млиновеє коло. Чуб. 3) Въ ткацкомъ станкѣ то-же, что и ко́лесо у передняго наво́я. См. Навій. Вас. 165. 4) Поставъ (мельницы). Млин з двома колами. Черниг. у. КС. 1883. VII. 508—517. 5) = Колесо 3. Дівчата стали у коло. Мир. Пов. 144. Ум. Ко́лечко. Желех.
II. Коло, пред. 1) Около, вокругъ. Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється? Макс. (1849). 96. Кайдани-залізо ноги повривало, біле тіло козацьке-молодецьке коло жовтої кости пошмугляло. АД. I. 89. 2) Возлѣ, подлѣ. Заховаю змію люту коло свого серця. Шевч. Звелів їх садовити купа коло купи. Єв. Мр. VI. 39. 3) Коло чо́го ходи́ти. Заниматься чѣмъ либо. Коло ко́го ходи́ти. Заботиться о комъ, присматривать за кѣмъ.