Словарь української мови (1924)/козак
| ◀ коза | Словарь української мови К козак |
козакин ▶ |
|
Коза́к, ка́, м. 1) Казакъ, воинъ, рыцарь. Висипали козаченьки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні. АД. II. 107. То велю я вам междо собою козака на гетьманство обірати, буде междо вами гетьманувати, вам козацькі порядки давати. АД. II. 120. О милий Боже України, не дай пропасти на чужині в неволі вольним козакам! Шевч. 58. 2) Какъ идеалъ рыцаря, прекраснаго въ нравственномъ и физическомъ смыслѣ, слово коза́к прилагается въ народной поэзіи ко всякому молодому человѣку. Ой ти, козаче, ти хрещатий барвінку! Мет. 87. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. 3) — чорномо́рський. Казакъ Кубанскаго казачьяго войска. 4) Членъ вольнаго сословія казаковъ въ Черниговск. и Полтавск. губ. МВ. 5) Танецъ. Парубки… розганяли дівчат як полохливих лебедів і починали козака. Левиц. I. 15. 6) Названіе красиваго, но хитраго вола. КС. 1898. VII. 46. Ум. Коза́ченько, козачо́к, козу́ря. Зібрав Тарас козаченьків поради прохати. Шевч. Буде тобі, моя доню, лихая година, що ти того козаченька щиро полюбила. Мет. 72. Козаченьку-барвіночку! Мет. 8. Ув. Козарлю́га, козачи́ще. Васюринський козарлюга все п'є та гуляє. ЗОЮР. I. 322. Козарлюга дуже ручий, жвавий. Мкр. Н. 30. Славного війська козачище. Нп. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. К. ЧР.