Словарь української мови (1924)/кобзарь
| ◀ кобзарство | Словарь української мови К кобзарь |
кобзарьський ▶ |
|
Кобза́рь, ря́, м. 1) Пѣвецъ, акомпанирующій себѣ на кобзѣ. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. К. ЧР. 259. І про неї добрим людям кобзарі співають. Шевч. 2) Поэтъ. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні. Куліш.