Словарь української мови
Борис Грінченко
К
клепати
Берлін: Українське слово, 1924

Клепа́ти, па́ю, єш и кле́плю, кле́плеш, гл. 1) Ковать. Коваль клепле, поки тепле. Посл. 2) Отпускать косу. Тне косарь, не спочиває. Не клепає коси. Шевч. 381. Де теє ще у Бога літо, а він уже косу клепа. Ном. № 2614. 3) Бить, звонить в колотушку. 4) Бить. Як почав він мужика то в той висок, то в сей — клепа, клепа — йому, сердешному, аж очі помутились, а той клепа. Рудч. Ск. 5) Клеветать. Поніміють, що клепали, гордим серцем промовляли. К. Псал. 25. 6) Клепа́ти язико́м. Говорить вздоръ.