Словарь української мови (1924)/кий

by Борис Грінченко

◀ київський

Словарь української мови Борис Грінченко К кий

кийкуватий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

I. Кий, ки́я, м. 1) Палка, трость. Язик доведе до Київа і до кия. Ном. № 1125. Один тілько мій Ярема на кий похилився. Шевч. 207. 2) Дубина, палка, на концѣ которой шаровидное утолщеніе отъ оставленной части корня. Приходить багато народу з мечами й киями. Єв. Мр. XIV. 43. Ум. Кийо́к, кийо́чок. Которий козак не міє в себе шаблі булатної, пищалі семип'ядної, той козак кийка на плечі забірає, за гетьманом Хмельницьким ув охотне військо поспішає. Мет. 391, 392. Ув. Кию́ра, кия́ка, кия́ра. Як сім раз одважить киякою, то хліба більше не їстимеш. К. ЧР. 273.

II. Кий, мѣст. сокращенное изъ який въ выраж. Кий біс! Гліб. Кий чорт! Мнж. 61.