Словарь української мови (1924)/кив
| ◀ кибіт | Словарь української мови К кив |
кива ▶ |
|
I. Кив! меж. Выражаетъ киваніе. Вона йому кив оддалеки головою. Г. Барв. 461. Кив-морг на його! Нп.
II. Кив, ва, м. Кивокъ, мимическій знакъ. Хто не слухає кива, той послухає кия. Ном. Там такий, що все на кивах та на мигах. Ном. № 5774. Підсунувши вгору шлика кивом. К. ЦН. 173.