Словарь української мови (1924)/кепкувати

by Борис Грінченко

◀ кепкування

Словарь української мови Борис Грінченко К кепкувати

кепство ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Кепкува́ти, ку́ю, єш, гл. 1) Смѣяться надъ кѣмъ, насмѣхаться. Кепкують з його, як із блазня, та тілько за боки беруться. К. ЧР. 139. Ой косить хазяїн зелену діброву, аж піт з його лиця ллється, а чумак під возом сидить в холодочку та з хазяїна кепкує, сміється. Грин. III. 569. 2) Пренебрегать. Въ такомъ значеніи слово это находится въ одной пословицѣ, по всѣмъ признакамъ фальсифицированной, появившейся сперва въ „Ужинку“ М. Г(атцука), а затѣмъ перепечатанной Номисомъ: Пани правдою кепкують, протеж у світі панують. Гатц. 345.