Словарь української мови (1924)/келеп
| ◀ келенька | Словарь української мови К келеп |
келеф ▶ |
|
Ке́леп, па, м. 1) Чеканъ. (Голота) до його прибуває, келепом міжи плечи грімає. ЗОЮР. I. 18. Чи не роскололи ляхи мені голови шаблями да келепами? К. ЧР. 116. 2) Палка съ рукояткой, преимущественно въ родѣ молотка. Взявши келеп в руки… потягну і доберуся сяк то так в Теплиці. Мкр. Н. 14. 3) Черепаха. Мнж. 182. Ум. Келепе́ць. Із під поли позлотистий келепець виньмає, по столу три рази затинає. ЗОЮР. I. 319.