Словарь української мови (1924)/квакати

by Борис Грінченко

◀ квакання

Словарь української мови Борис Грінченко К квакати

квакун ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Ква́кати, каю, єш, гл. 1) Квакать (о лягушкѣ). Сіла жаба та й квакає. Кв. 2) ква́чу, ква́чеш. Крякать (объ уткѣ). Заріж, сину, качурину, — нехай кача́ ква́че. Чуб. V. 883. 3) Говорить (выраженіе презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме. К. ЧР. 298.