Словарь української мови (1924)/карк

by Борис Грінченко

◀ карита

Словарь української мови Борис Грінченко К карк

карковий ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Карк, ка, м. 1) Затылокъ, загривокъ. Єдин веде за чуприну, другий у карк б'є. Новц. Ка́рка зломи́ти. Сломать шею. Ном. № 4318. Ка́рка вигина́ти. Земно кланяться, низкопоклонничать. Александровск. у. 2) Верхняя часть шеи у вола. Мнж. 181.