Словарь української мови (1924)/карбувати
| ◀ карбовка | Словарь української мови К карбувати |
карбуляти ▶ |
|
Карбува́ти, бу́ю, єш, гл. 1) Нарѣзывать, дѣлать нарѣзы. Харьк. г. 2) Рѣзать, сѣчь. І тих двох братів порубали, тіло козацьке карбували. 3) Анатомировать. На другий день лікарь її карбував, — каже: вмерла. О. 1861. VII. 3. 4) Замѣчать, ставить въ счетъ. Дивиться господарь скалубиною, що робить жовнір з господинею; дивиться, дивит, а все карбує, на свою жіночку дрючок готує. Гол. I. 147. Отсюда переносно: давать въ долгъ. Мусить гаспедська Настя (шинкарка) карбувати тобі. К. Бай. 39.