Словарь української мови (1924)/кал
| ◀ каки | Словарь української мови К кал |
калабайка ▶ |
|
Кал, лу, м. 1) Грязь. Ой гей, воли, та гей помалу, та витягніть мене із калу, та поставте мене на суши. Грин. III. 367. Як посієш ячмінь та овес у кал (= поки земля ще мокра), так вони тебе нарядять і в жупан. ХС. I. 75. Земля взялась од крови калом. Котл. Ен. Бодай мої сльози сину, на кали не впали. Нп. Посади́в на кал (кого). Поставилъ въ безвыходное положеніе. Ном. 2) У Кулиша употреблено въ значеніи: калъ, пометъ. І зчезне він, мов кал його, без сліду. К. Іов. 43.