Словарь української мови
Борис Грінченко
К
кал
Берлін: Українське слово, 1924

Кал, лу, м. 1) Грязь. Ой гей, воли, та гей помалу, та витягніть мене із калу, та поставте мене на суши. Грин. III. 367. Як посієш ячмінь та овес у кал (= поки земля ще мокра), так вони тебе нарядять і в жупан. ХС. I. 75. Земля взялась од крови калом. Котл. Ен. Бодай мої сльози сину, на кали не впали. Нп. Посади́в на кал (кого). Поставилъ въ безвыходное положеніе. Ном. 2) У Кулиша употреблено въ значеніи: калъ, пометъ. І зчезне він, мов кал його, без сліду. К. Іов. 43.