Словарь української мови (1924)/зривати
| ◀ зривання | Словарь української мови З зривати |
зриватися ▶ |
|
Зрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зірва́ти, рву́, веш, гл. 1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303. 2) — бунт. Поднять бунтъ, возмущеніе. Звели нам під москалів тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. Макс. (1849). 76. 3) Зірва́ти бики́. Выпречь быковъ изъ ярма. Вх. Зн. 22. 4) — спи́ну, ми́шки. Лѣченіе поясницы посредствомъ оттягиванія руками кожи отъ спины. Миргор. у. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн. 5) Зі́рвана доро́га. Дорога съ замерзшею на ней грязью, изрѣзанною раньше колесами. НВолын. у.