Словарь української мови
Борис Грінченко
З
збуряти
Берлін: Українське слово, 1924

Збуря́ти, ря́ю, єш, сов. в. збу́рити, рю, риш, гл. 1) Разорять, разорить, разрушать, разрушить, повалить. Мов городи, що ти збурив, пам'ять його зникла. К. Псал. 17. 2) Волновать, взволновать, возмущать, возмутить. Та дума блискавкою мигнула в його голові, збурила всю кров. Левиц. I. 249.