Словарь української мови
Борис Грінченко
З
збачати
Берлін: Українське слово, 1924

Збача́ти, ча́ю, єш, сов. в. зба́чити, чу, чиш, гл. 1) Извинять, извинить. Нехай тобі Бог звидить і збачить. Ном. № 4129. От же Господь їй, лиходійці, сього й не збачив: хоч не скірен, та влучен. Г. Барв. 52. 2) Замѣчать, замѣтить, увидѣть. Вх. Уг. 240.