Словарь української мови (1924)/затуляти

by Борис Грінченко

◀ затульщина

Словарь української мови Борис Грінченко З затуляти

затулятися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Затуля́ти, ля́ю, єш, сов. в. затули́ти, лю́, лиш, гл. 1) Закрывать, закрыть (отверстіе), заслонять, заслонить. Без мене й дірочки малої нікому затулити. Ном. № 4581. Зінька затулила хусткою очі і гірко заплакала. Стор. МПр. 54. 2) Удовлетворять, удовлетворить претензію. Це таке діло, що ще парою волів і не затулите, як пожаліється. Павлогр. у.