Словарь української мови (1924)/зарубувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
З
зарубувати
Берлін: Українське слово, 1924

Зару́бувати, бую, єш, сов. в. заруба́ти, ба́ю, єш, гл. 1) Зарубливать, зарубить, убить рубящимъ орудіемъ. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. Чуб. V. 95. 2) Дѣлать, сдѣлать зарубку, насѣчку. 3) — язи́к. О лошади: ранить языкъ травою. Шух. I. 211. 4) — себе́. Ограждаться, оградиться, защититься. Ой піду я в полонину та в зелену пущу, там я себе зарубаю, нікого не пущу. Шух. I. 203.