Словарь української мови (1924)/заплішувати

by Борис Грінченко

◀ заплішування

Словарь української мови Борис Грінченко З заплішувати

заплоджувати ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Заплі́шувати, шую, єш, сов. в. запліши́ти, шу́, шиш, гл. 1) Заклинивать, заклинить, закрѣплять, закрѣпить ручку топора, молотка, ножку въ скамьѣ и пр., вбивая въ конецъ, входящій въ отверстіе, клинышекъ. Чуб. VII. 403. Заплішив ніжку в ослоні. Константиногр. у. Запліши щабель у драбині, а то хитається. Харьк. у. 2) Переносно, преимуществ. въ сов. в.: сказать въ заключеніе, закончить рѣчь. „Та вже не що, становіться!“ заплішив соцький. О. 1862. IX. 64. 3) Заслать (въ ссылку), засадить (въ тюрьму). Заплішили його аж у Сібіряку. Харьк. у. Слов. Д. Эварн.

Заплішува́ти, шу́ю, єш, гл. = Заплішити. Росплішувалося мов ліжко, — треба заплішувати. Черниг. у.