Словарь української мови (1924)/замутити

by Борис Грінченко

◀ замусувати

Словарь української мови Борис Грінченко З замутити

замутитися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Замути́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Замутить, возмутить. Воно у нас таке тихе та любе, що сказано й водою не замутить. 2) — ти́шу. Нарушить тишину. Навспинячки Христя ходила, щоб не замутити тієї тиші, що панувала в хаті. Мир. Пов. I. 121.