Словарь української мови (1924)/закурювати
| ◀ закурникати | Словарь української мови З закурювати |
закурюватися ▶ |
|
Заку́рювати, рюю, єш, сов. в. закури́ти, рю́, риш, гл. 1) Задымливать, задымить. Затопила, закурила сирими дровами. Чуб. V. 262. 2) Закуривать, закурить. Люльки з пожару закурили. Шевч. 60. 3) Закапчивать, закоптить. 4) Запыливать, запылить что. 5) Только сов. в. Быстро побѣжать, быстро поѣхать. Закурив з Кам'янця вже парафіяльним попом. Св. Л. 134. 6) Начинать, начать курить водку, закурить. Отсюда закури́ти — запить, загулять. Продав усю худобу, та як закурив!