Словарь української мови (1924)/заковизнути

Словарь української мови
Борис Грінченко
З
заковизнути
Берлін: Українське слово, 1924

Закови́знути и закови́зти, зну, неш, гл. 1) Застыть, окоченѣть. Такий п'яний, що де упав, там і заковиз. Мнж. 180. Так, як його корчило, бідного хлопця, перед смертю, — так він і заковиз. 2) Залечь, запасть. Кохання мабуть йому далеко у серці заковизло. Полт. у.