Словарь української мови (1924)/заклекотати
| ◀ заклебучений | Словарь української мови З заклекотати |
заклепити ▶ |
|
Заклекота́ти, чу́, чеш и заклекоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Заклокотать. Щоб твоя́ й путь заклекоті́ла! Ном. № 3695. Проклятіе, равняющееся пожеланію смерти. 2) Объ орлѣ: закричать. У святу неділю не сизі орли заклекотали, як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали. Чуб. V. 933. Заклекчи (орле) з-під хмари. Щог. Сл. 135. 3) Заговорить (о шумномъ говорѣ толпы). „Обділяй мерщій!“ заклекотіла мертвецька громада. Кв. I. 259. Село закричало, заклекотало тисячою усяких голосів. Лев. Пов. 101.