Словарь української мови
Борис Грінченко
З
закал
Берлін: Українське слово, 1924

Зака́л, лу, м. и зака́ла, ли, ж. 1) Въ хлѣбѣ: закалъ, нерыхлый слой хлѣба надъ нижней коркой. 2) Трещина, скважина. Направо ся тягне широкий мур, а в мурі щось чути, шепоче, вендровник звертає там очі, аж тутки в закалі, гей срібний шнур, збігаються нори в студений чур. Федьк. I. 93. Ум. Зака́лець. Такий хліб удався, що кіт би за шкуру сховався: закалець на палець. Ном. № 12283.