Словарь української мови (1924)/завертати
| ◀ завертайло | Словарь української мови З завертати |
завертатися ▶ |
|
Заверта́ти, та́ю, єш, сов. в. заверну́ти, ну́, неш, гл. 1) Заворачивать, заворотить, поворачивать, поворотить. Дике утя… завернуло під крильце головку та й куняє на озерці. Греб. 402. Уже коники запряжені і возики завернуті. МУЕ. III. 139. 2) Заходить, зайти по дорогѣ. Хто б не завернув на двір, або не зайшов у хату, — є кожному горілки чарка. Стор. М. Пр. 153. І в хутір лихо завернуло, і сліз чимало принесло. Шевч. 106. 3) Ворочать, воротить. Завертала миленького, завертала: ой вернися, мій миленький, завернися. Мир. Л. сб. 295. Там пасла гуси дівчина молода. — „Покинь, дівчино, гусоньки завертати“. Гол. I. 72. Жолніри, що йшли слідком, завернули собак. Стор. М. Пр. 112. 4) Приглашать, пригласить зайти, запрашивать, запросить. Оттоді-то удова не убогою себе мала, всіх козаків у двір завертала. Мет. 424. 5) Возвращать, возвратить что. Заверну все твоє. Грин. II. 99. 6) Оскоплять, оскопить (животное). О. 1862. V. Кух. 39. 7) — го́лову, мо́зок (кому). Оглуплять, одурять (кого). Не тієї освіти, що серце сушить і голову завертає. О. 1861. XI. 104. Чаще безлично: заверну́ло го́лову, мо́зок (кому). Одурѣлъ (кто). Чуб. III. 131. 8) Заверну́ти ніс. Заважничать. Ном. № 2467.