Словарь української мови
Борис Грінченко
З
забірати
Берлін: Українське слово, 1924

Забіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. забра́ти, беру́, ре́ш, гл. Забирать, брать, забрать, захватывать, захватить, уносить, унести. Король війну замишляє, дівки, жінки зоставляє, самих хлопців забірає. Мог. 147. Нехай кріваве забірає. Ном. № 13677. Забірай турка! бий турка! ЗОЮР. I. 6. Він же мене підмовляє і з собою забірає. Лавр. 70. Всього світу не забереш. Ном. № 4851. — в нево́лю. Брать въ плѣнъ. — в москалі́. Брать въ солдаты. Лавр. 124. Хлопців в москалі забрали. Шевч. 662. — си́лу. Пріобрѣтать значеніе, вліяніе. Таку силу забрали запорожці. Стор. М. Пр. 43. 2) Перегораживать, перегородить стѣною.