Словарь української мови
Борис Грінченко
З
забідити
Берлін: Українське слово, 1924

Забіди́ти, джу́, ди́ш, гл. Нанести ущербъ, обидѣть матеріально. Я тим не забідив його багато, що взяв у його трохи сього та того. Екат. у.