Словарь української мови
Борис Грінченко
З
забігати
Берлін: Українське слово, 1924

Забі́гати, гаю, єш, гл. Забѣгать, начать бѣгать. Заворушились, забігали люде.

Забіга́ти, га́ю, єш, сов. в. забі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Забѣгать, забѣжать. Туди до Лимана та до Очакова, або ще й близче забігаєш. Мир. Л. сб. 48. Забігайте з усіх боків. ЗОЮР. I. 6. В село із лісу вовк забіг. Гліб. 49. 2) Забѣгать, заходить на короткое время. Та він забігав на одну хвилину. Полт. г. Забіжиш до Марусі у робочу хвилину, — от скучиш, так словце яке нашвидку перемовити. МВ. II. 83. 3) О саняхъ: скатываться, съѣзжать. Харьк. Цілу дорогу сани забігали. Полт. г. 4) Предупреждать, предупредить. 5) Набѣгать, набѣжать, нападать, напасть (на кого). Як на чайках забігали на тих лютих ворогів. Грин. III. 609. 6) Заставать, застать. Я не забіг уже запорожців. (Слова старика при упоминаніи о запорожцахъ). Стрижевск. 7) Най ті язи́к не забіга́є. Не говори глупостей. Вх. Зн. 17.