Словарь української мови (1924)/забігати
| ◀ забігання | Словарь української мови З забігати |
забігатися ▶ |
|
Забі́гати, гаю, єш, гл. Забѣгать, начать бѣгать. Заворушились, забігали люде.
Забіга́ти, га́ю, єш, сов. в. забі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Забѣгать, забѣжать. Туди до Лимана та до Очакова, або ще й близче забігаєш. Мир. Л. сб. 48. Забігайте з усіх боків. ЗОЮР. I. 6. В село із лісу вовк забіг. Гліб. 49. 2) Забѣгать, заходить на короткое время. Та він забігав на одну хвилину. Полт. г. Забіжиш до Марусі у робочу хвилину, — от скучиш, так словце яке нашвидку перемовити. МВ. II. 83. 3) О саняхъ: скатываться, съѣзжать. Харьк. Цілу дорогу сани забігали. Полт. г. 4) Предупреждать, предупредить. 5) Набѣгать, набѣжать, нападать, напасть (на кого). Як на чайках забігали на тих лютих ворогів. Грин. III. 609. 6) Заставать, застать. Я не забіг уже запорожців. (Слова старика при упоминаніи о запорожцахъ). Стрижевск. 7) Най ті язи́к не забіга́є. Не говори глупостей. Вх. Зн. 17.